graf_sheremetev

«

Было еще важное обстоятельство, убеждавшее меня, что дело выполнено правильно. Те националистические лидеры, с которыми я сталкивался г. Берлине и Варшаве, принадлежали к так называемым «прозападным» украинцам, они уже плохо владели родным языком, мешая украинские слова с немецкими, и мне часто приходилось поправлять их. Эти люди, как я искренне считал, были обречены самой историей. Полностью отрезанные от реальной жизни на Украине, они не понимали сущности и силы советской системы. Не знали они и о подъеме украинской литературы и искусства. Образование свое они получили в основном в Вене или Праге. Украинская культура и язык в польской Галиции в то время безжалостно подавлялись местными властями. Регулярно следя за периодикой, они, тем не менее, не могли объяснить разницы между колхозами и совхозами или понять взаимоотношения различных государственных и общественных организаций, отвечавших за социальную политику на Украине. Они утверждали, что их взгляды имеют поддержку среди сельского населения и потребкооперации, не зная, что в действительности потребкооперация на селе уже давно стала неотъемлемым атрибутом колхозного строя.

П.А.Судоплатов. «Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930–1950 годы».

»

ПРО НАРОД РУСЬКИЙ ЧИ, ТОЧНІШЕ, РÓССІЙСЬКИЙ, І ПРО НАЗВУ ЧИ ПРОЗВАННЯ ЙОГО

Руські, чи, точніше, рóссійскі народи — ті ж слов’яни — [від] одного бо єства, батька свого Афета, і одної мови [походять]. Бо як слов’яни задля славних справ своїх здавна набули собі слов’янське ім’я, так по часі "розсіювання" племінного по багатьох землях "рóссіянами", а потім "рóссами" прозвалися. Деякі ближчі до минулих часів оповідають, [що походять] роси від городка Роси 371, що лежить недалеко від Великого Новгорода, інші — від ріки Росі. Інші — від русого волосся, з яким і нині скрізь багато русі. Але найбільш достовірно з усіх тих подібностей, і вірогідніше, що від розсіювання свого рóсси ім’я те здавна собі набули, бо на широкій частині світу, по багатьох різних землях, одні над морем Чорним Понтійським Евксином, інші над Танаїсом чи Доном, і Волгою ріками, інші над Дунайськими, Дністровими, Дніпровими, Деснянськими берегами широко і різноманітно поселеннями своїми розсіялися 372. Так всі давні літописці — грецькі, рóссійські, римські і польські свідчать. Найбільше ж Божественне Писання від Пророцтва Ієзекиїлевого в главі 38 та 39 ім’я те рóссів належно оповідає, називаючи князя Рóсського, Мосоха, і ін 373. Отже, "рóсси" від "розсіяння" свого прозвалися, а від слов’ян [інших] відрізняються тільки назвою, за родом же своїм єдиними [з ними] є, і оскільки один і той же народ слов’янський — називається слов’яно-рóссійським чи славнорóссійським.

ПРО НАЗВУ МОСКВИ — НАРОДУ І ЦАРСТВЕННОГО ГРАДУ

Назва та — "москва" — походить від імені праотця Мосоха, яке від віків було відоме давнім літописцям, проте чимало й мовчали [про нього]: бо коли троє братів, князів варязьких, про яких писатиметься нижче, і велика княгиня Ольга, чи Олена, і всія Рóссії перший самодержець Володимир, і другий — Мономах, Рóссією володіли, тоді рóссами чи русаками звалися, а в Рóссійських землях тільки Київські, Володимирські, Великоновгородські, Чернігівські, Галицькі, Словенські та інші князі іменитими були.
<...>

ПРО ВЗЯТТЯ СТОЛЬНОГО РÓССІЙСЬКОГО ГРАДА КИЄВА ЛИТОВСЬКИМ КНЯЗЕМ ГЕДИМІНОМ, І ПРО ДОЛУЧЕННЯ КНЯЗІВСТВА КИЇВСЬКОГО ДО ЛИТОВСЬКОГО

Року від Різдва Христового 1320 повстав Гедимін Витенесович, великий князь литовський, на князя Київського Станіслава, що походив з коліна першого варязького князя Рóссійського Рурика, і, прийшовши на нього з великою силою, переміг його [військо] з руськими і татарськими вошами за шість миль чи за тридцять верст від Києва над рікою Пірною чи Ірпінню. В тому бою вбиті були князь Лев Данилович Луцький і князь Олег Переяславський. А князь Київський Станіслав втік до князя Рязанського, де потім князював.

ПРО ТЕ, ЗВІДКИ ДВА МИТРОПОЛИТИ В РÓССІЇ — ОДИН У МОСКВІ, А ДРУГИЙ У КИЄВІ

Року від сотворіння Світу 6923, а від Різдва Христового 1415 великий князь Литовський Вітолт, маючи князівство Київське під своєю владою, звелів з-поміж русі вибрати митрополита для святої Софії — не подобалося йому, що стольна митрополича церква, немов удова осиротіла, без господаря свого перебуває, і що митрополити із Москви панують над нею, данини беруть, і в Московську державу возять. І, отже, згідно веління його вибрали рóсси Григорія на прізвисько Цемивлак. Святійший же патріарх Цариградський Каліст благословив його на митрополію Київську. І з того часу почали бути два митрополити в Рóссії — один у Києві, а другий — в Москві, як про те в давніх літописцях Рóссійських знаходимо.
<...>

ПРО ПОВЕРЕННЯ НАЗАД НА ПЕРШЕ ЦАРСТВЕННЕ БУТТЯ БОГОСПАСАЄМОГО ГРАДУ КИЄВА

Богоспасаємий преславний і першопочатковий всія Рóссії царствений град Київ, по багатьох поневіряннях своїх, великою милістю Божою, ніби на первісне буття повертається, від давнього достоїнства царського знову на достоїнство царське перейшов, коли цар царів і государ государів, котрий більше від інших царів земних возносить міць Христа свого, великого государя нашого царя, і великого князя Олексія Михайловича, всія Великої, Малої і Білої Росії самодержця…
<...>